У ці дні багато людей згадують українського поета Тараса Шевченка, читають його вірші, співають пісні, цікавляться невідомими сторінками його біографії.
Особливими ці дати 9-10 березня є для тих, хто працює і навчається у школі. Тут справді відчувається дух нашого Пророка, адже кожен, у міру можливостей, старається доторкнутися до його Генія.
Отак і у нашій школі уже другий день поспіль роздумуємо про Шевченка. Учора - разом з молодшими школярами, а сьогодні - зі старшими. Діти багато знають, розуміють, діляться, читають вірші - і це добре. Є лише один момент, про який хочеться згадати. Це особисте сприйняття Тараса Шевченка.
Я познайомилася з його творчістю ще у дитинстві (не знаю, чи це пізно, чи рано) у першому класі. У цей час 10 (випускний) клас подарував нам, першому, такий собі "дитячий" "Кобзар". Це була велика книжка, з чудовими ілюстраціями, яка мала небагато, може, 15 віршів (як тепер розумію, це були уривки з відомих творів). Я просто читала ці вірші, читала і вивчила усі напам*ять, цілу книжку. Серед них були мої улюблені, були й такі, які я мало розуміла. Але відтоді, слово "Шевченко" для мене означало "вірші, які я знаю". Для мене краса його поезій була такою очевидною, що я перепитувала своїх подруг, чи їм це так само цікаво)). Діти робили на мене круглі очі, і відтоді Шевченко став для мене чимось особистим.
Ішли роки, я ще зустрічала багато гарних віршів, які написали гарні поети. Але сьогодні, роздумуючи про історії свого дитинства, не знаю точно, що мене (семи-восьмилітню) так привабило у віршах Кобзаря. Можливо, мелодика. Можливо, змальовані картини.
Називаючи статтю "Шевченко, якого я знаю", не мала на меті сказати, що знаю усе про нього. Мені здається, що знаю мало. Але він є у моєму житті - і це важливо. Він є в житті нашого народу - і це важливо.
І на сам
останок. Спілкуючись з учнями, заохочую вивчати вірші Шевченка. Це дуже важливо. Така поезія не лише тренує, а й
розвиває, єднає зі своїм народом.
Офіційна статистика: знаю напам*ять близько 50 віршів Тараса Григоровича.
